Солодка нуга "Фелікс Австрія". Рецензія | LR

"Молитви - це пара від сліз, яка підіймається до неба"

На обкладинці репродукція картини "Along the shore" by Joseph Edward Southall

 На покупку роману "Фелікс Австрія" мене наштовхнула обкладинка, в яку я закохалася буквально з першого погляду. А оскільки я намагаюся не судити по обкладинці, то прочитала ще анотацію та кілька схвальних відгуків, які остаточно утвердили мою думку: "Купую". А тепер, прочитавши цей роман, не можу сказати, що він викликав у мене таке однозначне враження. 

   У мові та стилі викладу дуже відчувається західно-українське "коріння" авторки. Перші двадцять сторінок дуже складно читати через перенасиченість діалектизмами, тому "спотикалась" на кожному третьому слові. Але уже після двадцятої сторінки звикаєш і справа йде легше. Але така мова оповіді не псує роман, вона лише підкреслює і більш реалістичніше відтворює ту епоху.

  Станиславів, 1900 рік. У мене дійсно складалося враження ніби я  разом з жителями ходжу по тим вуличкам, поряд зі Стефою прямую на ринок, сиджу на виставі фокусника Ернеста Торна... В одному інтерв'ю Софія Андрухович говорила, що провела велику дослідницьку робота, вивчаючи архіви, читаючи  книги з історії про Станиславів (сьогодні це Івано-Франківськ), і ця робота не пройшла дарма. І саме Станиславів став головним героєм роману, а люди - лише засобом його розкриття і увиразнювання.

Joseph Edward Southall

   Увесь роман, це суцільний опис. Опис людей, тодішньої моди, вуличок, будівель, свят, а особливо, їжі. Її тут так багато, що ще б трохи і книга  перетворилась у кулінарний довідник. 

  Не знаю, які почуття хотіла викликати Софія Андрухович головними героїнями, але мої враження від них навряд  співпадають з задумом авторки. Інфантильна егоїстка Аделя почала дратувати приблизно з середини роману. Така з себе панночка, яка нічого не вміє і навіть не намагається щось змінити. Окрім розваг вона не бачить більше нічого в цьому житті. Звикла, що її завжди обслуговує її Стефа, ще й задарма. А Стефа, яка ладна допомогти усім та кожному, окрім самої себе, на початку визивала лише почуття жалості,  а вже ближче до фіналу почала дратувала своєю щенячою відданістю (хоча у цій відданості, особливо до Аделі, винна не вона). Але Стефа реабілітувала себе у моїх очах уже у фіналі. 

  Єдиний герой, який залишив дійсно гарне враження, хлопчик Фелікс. Він цікавий, незвичний, непередбачуваний і дуже таємничий. Але, нажаль, з'являється він лише в середині роману, і то ніби для того, щоб хоч якось розбавити монотонну оповідь, і хоч трохи додати інтриги.

Joseph Edward Southall

   І взагалі, сюжет "Фелікса Австрії" починається уже в середині. До цього все будується лише на ретроспекції, спогадах героїнь, минулому. Не можу сказати, що це погано, але кілька разів виникало бажання просто закрити книгу і відкласти подалі, бо я жадала дізнатися подальший розвиток подій, а не поринати у спогади. І все відбувається так спокійно, розмірено, неквапливо, що навіть моменти, де авторка намагається створити інтригу, пограти з почуттями читача, сприймаються як щось недолуге.  

   Роман "Фелікс Австрія" схожий на цукерку з нугою. Він солодкий, приторний, неймовірно тягучий, але залишає приємний післясмак.  І не дивлячись на всі претензії та мінуси, описані вище, я не можу сказати, що роман мені не сподобався. Через якийсь час, всі ці "недоліки" уже не згадаються, а залишиться лише солодкий присмак. І думаю, я ще повернуся до нього. Колись... Обов'язково...

Підсумок: 4/5